Біла ніч - Страница 42

К оглавлению

— Друже Східняк, і зрадники, і москалі ще й до вітру ходять.

— Ну тебе…

Коломієць поклав платівки на місце. Примружився, намагаючись зібрати докупи рій думок.

— Без охорони?

— Прошу?

— Марто, він у лікарні — без охорони?

— Я звідки знаю!

— Так він і вдома без охорони жив, — знову вставив Грак.

— Аби так було, його б давно дістали, — відрізав Максим, згадавши розмову з Червоним. — Але ясно, що не стерегли на очах у всіх з автоматниками по периметру.

— Коли так, у шпиталі теж стережуть, — легко погодився Грак. — Для нас воно не гірше і не ліпше. І охоронці теж не на виду.

Зібравши пістолет, Тихий загнав обойму в руків’я, пересмикнув, досилаючи патрон у патронник.

Максим мимоволі відволікся на нього.

І враз усе склалося. Ще хвилину тому нічого не було, а зараз — ніби так треба.

— Нас могли чекати в нього в хаті, — сказав Коломієць, знову дивлячись на кожного по черзі. — Хтось таки приходить, не знаючи, що Голяк за один. Уже не прийдуть, бо поголос пішов. Але однаково він про вирок не знає. Інакше б той Полинін, майор з НКВС, прибрав би зрадника раніше. Кому треба засвічені й провалені агенти… Маємо гарну нагоду.

— Тобто?

— Дослухай, друже Грак, — тепер Східняк був уже цілковито впевнений у правильності розрахунків. — Твоя правда, будь-кого може скрутити апендицит. Історія проста, як палець. Голяка можуть тримати й напевне тримають у лікарні під наглядом. Проте, — він багатозначно підніс палець, — навряд поклали окремо. За що йому така честь? Поки Полинін не знає, що агента викрито, він не ризикуватиме й не виявлятиме до звичайного чоловіка особливої уваги. Голяк має лишатися в тому ж статусі, у якому був раніше. Охороняють негласно, наглядає трошки людей, не більше ніж двоє. Їх могли покласти й, напевне, помістили в одну палату з ним. А палати нині, самі знаєте, які: натоптано, мов оселедці в діжі. Що це означає для нас?

— Та кажи вже.

— Будь-хто може вільно зайти як у лікарню, так і в палату. Там же бардак, ніхто відвідувачів не фіксує навмисне. Лікарня — об’єкт не секретний. Ми з тобою, друже Грак, швидше себе засвітимо, якщо почнемо товктися біля Голякової хати чи випасати десь у місті. Хоч дорогою на роботу чи просто там.

— Може. — Грак повів плечима. — Аби ще ми з тобою потім вийшли зі шпиталю так само, як зайшли. Бо щось мені підказує — не вийдемо.

— Про інше думай! — Максим уже запалився. — Коли вже так карта лягла, не треба багато часу, аби шукати підходів, готуватися, плануватися тощо. Отже, не сидітимемо тут довго. Я згоден, треба після всього забиратися звідси разом із Мартою. Вона не сьогодні, так за кілька днів справді ризикує провалитися. Робимо справу скоро, сьогодні, не тягнемо. А вночі виходимо з міста.

— Перекриють усе, — озвалася Марта, тут же додавши: — Але я проведу, вони ж не всі шпарки знають. Вислизнемо.

Коломієць підморгнув. Хай там як, а настрій у нього покращився. Уперше за тривалий час бачив рішення, яке допоможе нарешті вдарити, вкусити у відповідь. Огризнутися після тривалих загонів.

А потім, згадавши щось, ступив до вікна.

Відхилив завісу.

Глянув на зелений офіцерський кітель без погонів, який висів поруч із галіфе на мотузці між двома простирадлами.

Кашкет зафіксував на цвяхові ще раніше. Пошукавши очима, знайшов погони на комоді.

П’ятикутні, чотири зірочки. Синій кантик, повсякденні, не парадно-вихідні. Коли кітель перуть, погони знімають, чистять окремо — йому б не знати. Сам був молодшим офіцером колись. А тут цілий капітан, ще й дбає про себе, хоче гарно виглядати.

Піжон.

Капітанська форма теж теліпалася, мов на вішаку.

Великого дзеркала в Марти не було, довелося приміряти на око, та це не біда. Гірше, якщо одяг замалий, і тут пощастило: офіцер, капітан Нечаєв, виявився майже однієї комплекції з Максимом. Хіба не таким худим.

Але лишалося кілька проблем, які вирішити неможливо. Найперше — хоч кітелю й галіфе якось дали раду, збиті кирзові чоботи Коломійця, зняті з червоноарміця, на офіцерські не виглядали. Аби контраст не кидався у вічі, Грак запропонував їх гарно вимити й начистити. Вакса в Мартиному господарстві знайшлася, і Східняк витратив якийсь час, даючи чоботам хоч якийсь лад. Усе одно виглядало не дуже, та Максим зробив поправку на те, що, побачивши офіцера НКВС, від нього відводять очі. Або, навпаки, дивляться на погони, не на те, у чому взутий. Задля певності він витягнув краї штанів та загорнув їх над халявами.

Піде.

Також не було шинелі, роздобути її десь було нереально. Та після кількаденного дощику сьогодні раптом визирнуло сонце. Нехай справжнє тепло ще не скоро, офіцер без верхнього одягу особливої уваги однак не привертатиме. І тут Коломієць зробив поправку на форму: вона сама по собі робить особу недоторканою, а значить, багато деталей просто не помічається.

Кашкет тримався міцно, хоч форми голів у чоловіків виявилися різними. А ось ремені не трималися як слід. Відмовлятися від задуму Коломієць не збирався, тож засунув пістолет у кишеню галіфе.

— Добре, що йому не терміново.

— Зрозумів усе. Пожалів. Гуманний, — сумно посміхнулася Марта. — Гляди, Східняче. Як далі буде, не знаємо. З вами-то все зрозуміло, зі мною не дуже. Як доведеться лишатися, капітан зайде по форму.

— Не до того йому буде, — відмахнувся Максим.

— Мудро говорить, — зауважив Грак. — Ти, друже командир, тим не легковаж. Як той казав, не плюй у колодязь.