Біла ніч - Страница 76

— Фашистські поплічники, — кивнув Нечаєв.

— І вони, капітане, стріляли й мучили не лише єврейське населення. Співпраця з ворогом — поняття дуже широке. Ходім.

Полинін широкими кроками посунув углиб руїн. Нечаєв рушив за ним, і скоро обидва опинилися між залишків стін зруйнованих будинків. Тепер їх ніхто не міг побачити ззовні, і капітан невідь-чому уявив себе відрізаним від усього світу. Мертве місто поруч із живим.

Майор нарешті зупинився, поставив ноги на ширину плечей, мов збирався здавати норматив по стрільбі, заклав великі пальці за широкий пасок. Розпогоджувалося вже щодня, тож офіцери поскидали важкі на таку погоду шинелі.

— Поговорімо, капітане. Тут ніхто не заважатиме й не почує.

— А хто…

— Мовчати!

Полинін рявкнув, камінням пішла луна. Нечаєв від несподіванки здригнувся. Хоч ніби давно вже мусив звикнути до подібних манер.

— Мовчи, — повторив майор уже рівним голосом, і тон чим далі, тим більше не подобався Нечаєву. — Стій і слухай. Я питаю, ти відповідаєш. Отут той випадок, коли я готовий чути твоє «так точно», бо інші відповіді не влаштовують. Брехня твоя мене не цікавить, капітане. Зрозумів?

— Я не…

— ЗРОЗУМІВ?

— Так точно.

— Побачимо зараз. Питань насправді небагато. Ти розляпав стороннім, цивільним особам подробиці моєї «Білої ночі»?

— Та ви…

— Не зрозумів. Погано почув. Відповідь має бути одна: так точно.

— Тоді для чого ви питаєте? Ви ж не хочете мене слухати! Хто наклепав, звідки це все? Товаришу майор, я…

— Ти спав з моєю дружиною.

Прозвучало, мов плювок. І це було не питання.

Нечаєв завмер з розритим ротом.

— Повторити? Ти спав із Клавдією.

Земля хитнулася. Нічого подібного капітан не чекав. Усього, що завгодно, лиш не цього. Опанувати себе, отямитися, узяти себе в руки він не міг, надто зненацька його застали. Спершу намагався скласти в голові всі фрагменти, зрозуміти, звідки ноги ростуть. Аж раптом прозрів — і від того легше не стало.

— Дозвольте пояснити, товаришу майор, — вичавив Нечаєв.

— Я дозволяю тобі признатися в усьому, що ти наробив. Ми домовимося, що я зважаю на твоє офіцерське звання. Мусить існувати бодай якесь елементарне поняття про честь. Воно, поняття, вимагає від тебе всіляко дбати про жінку, до якої є сентименти. Не бійся. Я, — Полинін тицьнув себе пальцем у груди, — даю тобі слово офіцера. З Клавкою нічого поганого не станеться. Пальцем не зачеплю. Вона навіть не знатиме, що я дізнався. Боятися за неї не треба, відповідай за себе. Ти спав із нею?

— Ні. Ні! Ні!

— У лісі. Ніч, холодно, ви самі в якійсь халупі з пробитим дахом. Вас двоє. Жінка налякана, притискається до тебе. Ти готовий її заспокоїти й захистити. У якийсь момент вас обох нічого не стримує. Я давно не спав з нею. Признаюсь, як рідному. Ми ж тепер рідня, молочні брати.

— Усе не так!

— А як? Капітане, я все розумію. Після того ви лежите, розслаблені й стомлені. Не існує ні війни, ні бандитів, ні лісу, ні напіврозваленої хати. Тобі кортить похвалитися, ти щойно мав дружину свого начальника. Аби вивищитися, ти розказуєш їй про «Білу ніч».

— Так точно!

— О! Молодець!

— Не розумієте ви! Так, я розповів їй про ваш план! Тільки ж Клавдія… Артемівна ваша жінка! Вона не працює на ворога! Вона не викаже ваших планів! Тим більше, уже нічого не зупинити! Як, чому вона переповіла все це вам? Викрила мене, базікала, знахідку для шпигунів!

— Це порушення, Нечаєв, — сказав Полинін. — Доволі серйозне, хоча послужний список твій хороший. Людина надійна, офіцер із досвідом. Просто так, із доброго дива, по дружбі ти Клавдії виказати службову інформацію не міг. Чи, може, вона тебе сама просила? Провокувала?

— Аж ніяк!

— Отже, ініціатива твоя. Інакше я змушений буду заарештувати власну жінку. Треба ж знати, з якого дива вона веде подібні розмови з моїми підлеглими.

— Клавдія нічого поганого не робила! Ну, вийшло так, товаришу майор! Справді, я сам заговорив. Чорт смикнув за язик, та мусите врахувати обставини…

— А хто тобі сказав, що я їх не враховую? — Пальці майора розстебнули кобуру. — Ми повертаємося туди, звідки почали. Аби ворог підклав під тебе якусь блядину й вона загнала тебе на слизьке, уже б відповідав перед трибуналом. Вирок відомий, зрада Батьківщини. Але ж тут інша зрада, капітане. Тому трибунал теж інший. Мій особистий.

Неквапом витягнувши пістолет, Полинін великим пальцем скинув запобіжник.

— Ну…

— Що?..

— Свій виймай. Покажи, який він у тебе.

Капітан, досі не зрозумівши, яку гру грає Полинін, теж озброївся. Угадавши чекання майора, так само клацнув запобіжником.

— Тепер слухай. Тебе заманили сюди. Ти вирішив нікого не інформувати, бо давно хочеш зробити щось сам. Хіба я не знаю, не відчуваю? Бандерівське підпілля нав’язало тобі свою гру. Але ти, Нечаєв, її розкусив. Витяг зброю. Невчасно — тебе випередили.

Капітан ще ловив ротом повітря, а майор уже стріляв.

Два постріли в груди.

Коли капітан упав, так і не розтискаючи озброєну руку, неквапом підійшов, навис над ним, добив третім.

Потім витягнув із внутрішньої кишені недавно конфісковану бандерівську листівку, нахилився, акуратно засунув у порожню кобуру.

Розвернувся й пішов, не озираючись.

Совість зовсім не мучила.

4 Прокопів хутір, район Ківерців

Капітан Гліб Орлов з усіх можливих тактик майже завжди обирав найпростішу, а отже — найефективнішу.