Біла ніч - Страница 33

Вони погодилися: народжувати не можна. Але дружина офіцера НКВС не може робити аборт у госпіталі, це також було зрозуміло. Володя все ж таки був медик, рішення прийняв швидко, домовився таємно, подбав про інструменти, нервово курив за дверима кімнати, де немолода мовчазна жінка вишкрібала Клавдію. Привіз акушерку сам, бо та жила в комуналці, світитися там ризикованіше, ніж робити все в окремій квартирі. Коли пішла, побув із Клавдією, скільки міг. А потім пішов і зник назавжди.

Молода жінка не знала тоді, від чого плакала: чи то боліла зрада, чи мучив біль унизу живота. Зрештою, минулося все. Володю вона більше ніколи не бачила й досі не знає, чи живий. Федір з’явився без попередження всередині грудня, був сірий, смертельно втомлений, ледь стояв на ногах, від нього пахнуло тютюном і спиртом. Весь цей час він, виявляється, мотався вздовж лінії фронту, зупиняв тотальне дезертирство, і Клавдія не хотіла знати подробиць, як саме Полиніну це вдавалося. Адже доходили чутки про розстріли на місці, без суду та слідства, які практикувалися не лише на фронті, а й тут, у тилу. Варто лише заговорити про поразку, аби підписати собі смертний вирок. Не кажучи вже про масові втечі з передової. Замість того розказувала чоловікові, як велося їй тут, в охопленому панікою місті, під бомбами, і Федір відтанув.

Відпустку дали коротку. Точніше, не так відпустку, як відрядження — Полинін дістав підвищення за заслуги, його переводили в особовий відділ нещодавно сформованого заново Брянського фронту. А коли під кінець грудня чоловік відбув, Клавдія раптом злякалася: знову ж завагітніє. Хай тепер від законного мужа, ніхто дурним оком не кине й слова кривого не скаже. Але ж не знати, коли знову повернеться Полинін, і чи повернеться взагалі, особісти теж гинуть на війні. Лишиться сама з дитиною, Москва голодна й холодна, хтозна, чи не зміниться знову ситуація на фронті, стануть німці тиснути, відкинуть наших за Москву…

Страхи минули, коли в обрахований нею термін затримки не сталося. Та дуже швидко охопив інший страх: вона не вагітна, при тому, що чоловік і до війни відзначався активністю, а коли дістав відпустку, не пропускав жодної з ночей, проведених удома. Але якщо до війни вони обоє якось пильнували, бо домовилися — з дітьми поки чекаємо, зараз про обережність Федір не дбав. Отже, Клавдія після тривалих роздумів згрішила на зроблений фактично в польових умовах аборт.

За якийсь час природа й самотність узяли гору. Вона знову пустила у своє життя різних, переважно випадкових чоловіків, таких самих, як Полинін, військових, котрих відряджали з фронту до столиці. І вже не боялася зв’язків, бо нічим себе не викриє. Помилка вилізла раптово, уже в сорок третьому, коли фронт був десь за Харковом і Москва нарешті остаточно отямилася. З четвертим за два роки війни коханцем, чорнявим капітаном інженерних військ, Клавдія втратила голову, а заразом — обережність. Коли Полинін черговий раз приїхав у відрядження, сусіди як чесні охоронці чужої моралі доповіли Федору про все.

Чоловік ніколи не бив її. Ні до викриття, ні після. Але коли запитав, чи люди брешуть, і почув від Клавдії машинальне, підсвідоме, захисне «ні», ударив у лице кулаком. Нічого не зламав, хіба залишив синець, та потім сухо вибачився, допоміг підвестися, повторив запитання. Нагадуючи: йому не треба брехати, він же служить в особовому відділі, не таке й не таких чув. Вона витерла сльози й зізналася швидше від шоку, аніж справді маючи бажання покаятися, визнати провину. Полинін звелів сісти за стіл, сам умостився навпроти, допитав, потім наказав власноруч написати все, докладно, називаючи імена, прізвища та звання. Заявив — не вірить, що то був єдиний раз. Аби не сперечатися, тим більше, що це все ж таки правда, Клавдія згадала ще одного, попереднього. Чесно вказавши: знає тільки ім’я та звання, то був дуже короткий зв’язок.

Чи повірив Полинін, чи досить йому було цього — не знала. Та списаний нею аркуш забрав, заховав у планшет, застебнув його й спокійно попросив обіду. Минуло кілька днів, і чоловік знову посадив її за стіл, тепер уже для відвертої розмови. Говорив здебільшого сам, визнаючи: війна перекроїла все, розвела сім’ї, багато родин зруйновано не лише втратами, жінки без чоловіків змушені шукати бодай якоїсь опори в нелегкий час. Звичайно, він гнівається — але й розуміє, що уникнути цього можна, аби вони лишалися разом. Так, він не міг, не мав права забирати дружину із собою на фронт. Та скоро все буде інакше. На звільнених територіях почнуть налагоджувати життя. Є думка частину офіцерів із фронтовим досвідом перепідготувати й направити в тил, для боротьби з ворогами, які заважають відновленню радянської влади та встановленню миру. Щойно для Полиніна все вирішиться й так станеться, Клавдія поїде з ним на нове місце служби. А щоб дурного в голові не було, щоб чимось корисним себе зайняти, вона має нарешті народити. За дітьми майбутнє, втрати у війні величезні, і на тому, на жаль, не кінець.

Клавдія не заперечувала. Їй самій уже хотілося бодай якогось спокою, нехай відносного. І справді — бракувало дітей. Хоч усі історії з коханцями обходилися, тьфу-тьфу-тьфу, без наслідків, вона списувала це на власну пильність та обережність. Не дозволила собі зовсім розслабитися, коли того разу не понесла від чоловіка. До речі, то теж могла бути випадковість, усяке трапляється.

Але навряд чи випадковим був арешт чорнявого капітана — Полинін написав Клавдії про це в одному з листів, ніби між іншим, виділивши окремим абзацом. Вона прочитала й закусила губу, стримуючи сльози. Адже чи не вперше за весь час спільного життя побачила й переконалася, наскільки Федір може бути затятим і, коли вже взявся шукати ворога, то неодмінно знайде й покарає. Хай навіть державна безпека тут ні до чого.